Іван Альбертович (Жан) ПУНІ (1894 — 1956)Иван Альбертович (Жан) ПУНИ • Jean POUGNYНародився 6 травня 1894 у Куоккале, Фінляндія, у складі Росії. Онук італійського композитора Цезаря Пуні, що був диригентом Паризької Опери до свого переїзду в Росію.
Початкову освіту одержав у Петербурзі, підтримував зв`язок з Парижем; в 1910 вступив а Академію Жюльєна в Парижі; в 1912 повернувся в Петербург; зблизився із братами Давидом і Володимиром Бурлюками, К.С. Малевичем та іншими представниками російського авангарду; вступив в "Союз молоді". В 1913 одружився з художницею Ксенією Богуславською, з якої зблизився в Парижі. В 1914 створив ескіз обкладинки футуристичного альманаху "Рикаючий Парнас", який субсидіювала Богуславська; в 1912—17 брав участь у виставках "Союзу молоді" (1912-13; 1913—14), "Бубнового валета" (1917) і брав участь в організації виставок "Трамвай В" і "0,10". В 1915 до виставки "0,10" разом з Богуславською, Малевичем, И.В.Клюном та іншими випустив листівку з викладом свого художнього кредо. В 1918 викладав у ГСХМ у Петрограді; в 1918—29 брав участь у багатьох радянських виставках, включаючи "Російський пейзаж" (1918) у Петрограді й Виставку новітніх течій у мистецтві (1927) у Ленінграді, в 1918—19 брав участь в агітаційному оформленні вулиць і площ Петрограда.
В 1920 переїхав у Берлін; оформляв дитячі та інші книги, наприклад книгу С. Рафаловича "Марк Антоній. Трагедія" (Берлін, 1923); в 1922 відкинув супрематизм, віддаючи перевагу В.В. Кандінському перед Малевичем; у цьому ж році брав участь в "Еrstе Russіsche Kunstasstellung" ("Першій російській художній виставці") у Берліні.
З 1924 жив в Парижі; в еміграції був прибічником фігуративного живопису, працював у стилі, що нагадує манеру П’єра Боннара й Едуара Вюйяра.
Пуні був доволі різностороннім художником, але, як і Малевич, насамперед живописцем. Навіть його рельєфи, що відносяться приблизно до 1915, були скоріш більш повним розвитком двомірної поверхні, ніж просторовою конструкцією. Це було постійне протиріччя між емоційними, експресіоністичними рисами його художнього темпераменту, що виявилися особливо яскраво в дні "Союзу молоді", і його "vernunftіger Logіk" (розумною логікою - нім.), яке спонукало його різко повернути від синтетичного стилю його ранніх фовістських полотен, показаних на виставках "Союзу молоді" 1912—13 і 1913—14 до аналітичної концепції, відображеної в його супрематичних роботах 1915—16, а потім знову повернутися до синтетичних, барвистих натюрмортів 1917—19. Тільки з початком берлінського періоду це вагання зменшується; так, у лекції, що була прочитана ним у Берліні в 1922, Пуні сам визнав за необхідне відкинути свої супрематичні формальні досягнення, назвавши їх перехідними й поверхневими, і заявити про свою підтримку, з одного боку, Кандінського, а з іншого - Пікассо. Однак критика Пуні своїх власних абстрактних робіт не зменшує їх значення для розвитку сучасного мистецтва. "Супрематичний маніфест", випущений Пуні й Богуславською в 1915-16 до виставки "0,10", був життєво важливий для розуміння безпредметного світу: їх твердження, що "картина є новою концепцією абстрагованих реальних елементів, позбавлена змісту", було разом із заявами Малевича того ж часу однією з перших ясних декларацій самодостатньої художньої форми. Пуні Іван Альбертович помер 26 листопада 1956 у Парижі.
|
